9 жовтня 2016 року, у неділю 16-ту після П’ятидесятниці, в день пам’яті святого апостола та євангелиста Іоанна Богослова в храмі св.ап.Іоана Богослова було відслужено часи 3-й, 6-й та святкову Божественну Літургію.У неділю Івана Богослова, 9-го жовтня, коли парафіяльна громада відзначає престольний празник, у храмі відбулася ще одна історична подія – освячення дзвона. Досі дзвона не було, адже храм тільки-но добудували. Зусиллями жертводавців вдалося придбати і встановити дзвона поруч з храмом.
Архієрей звершив чин освячення води, освятив дзвін, нарік дзвона ім”ям, а опісля духовенство, яке прибуло на святкування, здійснили хресний хід з читанням Євангелія навколо храму.
Настоятель храму, отець Михайло Голобородько висловив вдячність архієрею за візит та освячення дзвону, побажав митрполотиві многая літ і багато сил молитися за всіх православних християн.
Значення дзвонів у храмі.
Дзвони є однією з необхідних особливостей православного храму. В чині благословіння дзвону сказано: «Нехай усі, хто чує голос його, чи вдeнь, чи вночі, славлять ім’я Святе Твоє”. Дзвін сповіщає про радість свята чи про сум за померлим.
Церковні дзвони використовуються для того, щоб:
1. Скликати віруючих на богослужіння.
2. Виражати торжество Церкви та її Богослужінь.
3. Сповіщати відсутнім у храмі про час звершення особливо важливих частин Богослужіння.
Окрім того, дзвонами скликався народ на віче (народне зібрання). Дзвоном вказували шлях тим подорожнім, хто заблукав у негоду. Дзвоном оповіщалася якась небезпека чи нещастя. У трагічні дні краю дзвоном закликали народ на захист Вітчизни. Ним повідомляли про перемогу і вітали переможне повернення полків з поля брані.
Дзвони підвішуються на особливій вежі, яка називається дзвіницею і будується над входом до храму чи поряд із храмом.
Але дзвони, як відомо, почали використовуватися християнами не з появою християнства.
У Старозавітній церкві – в Ієрусалимському храмі віруючі скликалися на Богослужіння не биттям у дзвони, а звуками сурм.
У перші століття гонінь на християнство з боку язичників християни не мали можливості відкрито скликати віруючих до Богослужіння. В той час віруючі сходилися на Богослужіння таємно. Як правило, це робилося через диマконів чи особливих вісників. Іноді ж сам єпископ після Богослужіння оголошував про час і місце чергового Богослужіння.
Коли Припинилися гоніння (ІV ст.), віруючих почали скликати різними способами. І тільки у VI столітті почали використовувати била і клепала. Била або кандії – це дерев’яні дошки, а клепала – залізні чи мідні смуги, зігнуті у півкруг. Згодом визначився вдосконалений спосіб скликання віруючих на Богослужіння – дзвін. Вперше дзвони, як відомо, з’явилися у Західній Європі.
На Русі дзвони появилися майже одночасно. з прийняттям християнства святим Володимиром (988 р.) наприкінці Х століття. Поряд з дзвонами використовувалися також била і клепала.
Церковною мовою дзвін іменується “кампан” – від назви римської провінції Кампанії, де з міді було вилито перші дзвони. Спочагку дзвони були невеликі, по декілька сот фунтів. При храмах було їх небагаго: по 2-3 дзвони. Але з XV ст., коли в Русі появилися власні заводи для виливання дзвонів, тоді почали виливати дзвони великих розмірів.