З нагоди святкових днів та за потребою вірян Церква звершує молитви на освячення води за малим чином. Проте лише двічі на рік – напередодні та у саме свято Богоявлення – звершується Чин великого освячення води. У ці дні ми відзначаємо свято Богоявлення – Хрещення Господа нашого Ісуса Христа. Занурившись у води Йордану, Спаситель освятив їх та благословив для нас Таїнство Хрещення, народження від води і Духа, як необхідну умову для спасіння. Ця подія символічно пов’язана також зі смертю Спасителя на Хресті та Його Воскресінням із мертвих. Адже хрещення водою символізує духовне переродження людини: смерть усього гріховного і негідного та початок нового життя, у якому панує Бог і Його благодать.
Древні християни освячували воду у Навечір’я Богоявлення, яке зараз ми святкуємо 18 січня за новим стилем. У цей день звершувалося хрещення оголошених – тобто тих, хто готувався прийняти Таїнство Хрещення. Тому воду у цей день освячують у храмах. А Єрусалимська Церква встановила традицію на Богоявлення звершувати урочистий хід на річку Йордан і освячувати воду там – на спомин про подію Хрещення Спасителя. Тож 19 січня за новим стилем після літургії відбувається освячення води також на відкритих водоймах.
Освячення Церквою води впродовж року називають малим. Лише 18 та 19 січня звершують Чин великого водосвяття з особливими молитвами, що розкривають сенс освячення. Тому вода, освячена у Навечір’я Богоявлення та у сам день свята, називається «йорданською» або «великою агіасмою», тобто святинею.
Іноді доводиться чути, що є «богоявленська» та «водохресна» вода. Проте значення освяченої у ці дні води – рівноцінне. Вона освячується однаково та має такі самі благодатні властивості.
Однак слід пам’ятати, що свята вода – не панацея від хвороб. Насамперед, це ліки для нашої зраненої пристрастями душі. Адже Господня благодать, яка за молитвами Церкви сходить на водне єство, здатна очистити нас від духовної скверни, однак для цього також важливою передумовою є віра і самої людини.
Пам’ятаймо: прийнявши Хрещення у йорданських водах, Господь говорить нам, що кожен християнин повинен народитися не лише фізично, а й духовно, очистившись силою Святого Духа від зла. Тому, збираючись на Богоявлення, йдімо на богослужіння, на молитву, на Таїнство, а не лише «за святою водою». Потурбуймося, найперше, про освячення нашого внутрішнього єства. Нашими помічниками у цьому завжди є молитва і піст, щире покаяння, добрі справи та любов до ближнього. І тоді допоки у наших серцях живе непохитна віра, освячена вода допомагатиме у зціленні духовних та тілесних хвороб.
Протягом останніх років 19 січня під час або після Великого водосвяття все частіше спостерігаємо таку картину: у водоймах влаштовуються масові пірнання й купання з метою «змити гріхи» в освяченій воді. Улюблені брати і сестри, обмивання в ополонці на Водохреща ніяким чином не призводить до духовного очищення і не «звільняє» від гріхів! Жодного церковного припису для звершення такого дійства немає і, як твердять дослідники, в українського народу воно не мало поширення.
У країнах грецької церковної традиції поширений звичай освячувати води через кидання в них дерев’яного хреста, який чоловіки виловлюють з водойми. Але цей звичай все ж не є власне купанням чи зануренням, та й кліматичні умови у південних країнах суттєво відрізняються від України.
Дуже важливо розуміти суть християнського свята і не плутати його з модою, традиціями, народними віруваннями, тим більше – із забобонами чи марновірством.
19 січня за новим стилем Православна Церква урочисто відзначає одне із дванадесятих свят – Хрещення Господа Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа у річці Йордан. У Священному Писанні сказано, що під час Хрещення на Ісуса Христа з неба у вигляді голуба зійшов Святий Дух і пролунав Голос Бога-Отця. Тому це свято ще називається Богоявленням, адже цього дня Господь явив людям Себе в усій повноті як Трійця: Бог-Отець – голосом Своїм, Бог-Син – хрещенням в Йордані і Святий Дух – сходженням у вигляді голуба.
На свято Богоявлення здійснюється особливий Чин освячення води, яка зветься великою агіасмою, що в перекладі з грецької означає – святиня. Відповідно, і ставлення до такої води, як і до будь-якої іншої святині, має бути шанобливим. Українці здавна по-особливому ставилися до свяченої води: побожно зберігали її біля ікон, берегли кожну краплинку, використовували її в особливих випадках. Українські етнографи не фіксували у минулих століттях масових хрещенських купань, тим паче у тому вигляді, як це відбувається нині – часом зовсім без одягу, або з попереднім алкогольним «підігрівом» та гучними гуляннями опісля…
У велике свято Богоявлення ми дякуємо Богу, славимо Його, розуміючи, що найбільша для нас святиня – це Господь, Який спонукає кожну людину до внутрішніх змін в бік добра. Освячена вода – не чарівна, але має благодатні (насамперед, для духа людини) властивості для тих, хто її з вірою приймає. Занурення в ополонку ніколи не замінить Таїнства Сповіді та Причастя. Вода не змиває гріхи, бо гріх – це не зовнішня проблема, а внутрішня хвороба душі. І щоб зцілитися від неї, потрібно її спочатку виявити, від щирого серця покаятися та змінитися за допомогою Божою.
І наостанок – кілька практичних порад щодо великої агіасми. На Водохреща немає потреби просити священника «побризкати більше», адже нема поняття «розбавленої святості». Нема потреби запасатися водою у найбільших бідонах чи каністрах – адже той, хто принесе на водосвяття навіть найбільшу банку, але разом із темними помислами і порожнім серцем, не отримає «більшої святості». Не від кількості води залежить святість і міра отриманих дарів Божественної благодаті, а від того, як ви наближаєтеся до Господа, від вашого способу життя, ваших змін в душі, віри, ваших діл. І нарешті: Церква не забороняє пірнати у зимову воду, це право і вибір для кожного. Головне – не перетворювати таке купання на якийсь магічний ритуал, привід до пияцтва, гордості чи осудження ближнього – наприклад, того, хто таки вирішив зануритись в ополонку, аби випробувати своє тіло.
