«Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним» (Ів. 3:16). Такими словами євангелист Іван Богослов звертається сьогодні до кожного із нас, що стоїмо перед Плащаницею Господа нашого Ісуса Христа. Пророк Ісая про Христа говорив такі слова: «Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані» (Іс. 53:5).

Коли помирав Спаситель цілий світ огорнула тиша. Люди, які були свідками тих подій, повертались до своїх клопотів, до своїх домівок, до свого буденного життя. Тільки учні були переповнені відчаєм, смутком та невпевненістю. В них перед очима стояли розкинуті руки Ісуса, розіп’ятого на хресті, а у вухах лунали Його слова «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас» (Мт. 11:28).

Страсна П’ятниця стає днем протиріч. Безгрішний Христос зазнав смерті за наші гріхи. Бог, який є життям, помер. Хрест, як інструмент катування і смерті, став деревом життя. Він спустився під землю, щоби ми могли піднятися на небо. Господь став в’язнем, щоби зробити нас вільними, Він помер, щоби ми мали життя.

Євангелія говорять нам, що люди досить по-різному відносилися до Ісуса під час Його земного життя: по-різному ставились, коли Він був живий, ще по-іншому, коли Він був розп’ятий на хресті та й по-іншому відносилися вже після Його смерті.

Одні повтікали через свій страх, інші стояли біля хреста і не могли нічого вчинити, а ще інші, навпаки, показали, що вони прихильно ставляться до Ісуса, такі як Йосиф з Ариматеї чи Никодим, котрі були таємними учнями Ісуса. Вони, набравшись сміливості, похоронили тіло Ісуса в гробі.

Церква так оспівує вчинок Йосифа Ариматейського: «Благообразний Йосиф, з дерева знявши Пречисте тіло Твоє, плащаницею чистою обвив, і пахощами в гробі новім, покривши, положив».

Про Йосифа ми маємо досить мало відомостей, але із Євангелій ми довідуємось, що він був багатою людиною, він старанно вивчав Святе Писання та очікував на прийдешнє Царство Боже (пор. Мар.15:43). Ми не знаємо, яку саме він почув проповідь Ісуса і коли повірив у Нього, але ця віра, до певного часу, була таємною. Він не показував її, бо й сам був членом Синедріону. Вже після несправедливого засуду Ісуса, після Його розп’яття Йосиф вже не міг більше мовчати. Не дивлячись на те, що Ісус мертвий, а всі учні розбіглись і поховались, він хотів хоч щось зробити для Ісуса і зробив те, що вважав за потрібне: пішов, і не просто пішов, але як говорить Євангеліє, що сміливо зайшов до Пилата та попросив видати йому тіло Ісуса. Знаючи історичні свідчення про Пилата, можемо припустити, що він не просто так видав йому тіло Ісуса. Напевне, що Йосифові прийшлось задобрити римського прокуратора, щоб той задовільнив його прохання. Римляни, зазвичай, залишали тіла розп’ятих на хрестах, як засіб для застрашування всіх інших. Йосиф хоронить тіло Ісуса в своєму гробі та ще й привалює до входу великий камінь.

Йосиф зрозумів, що неможливо ціле життя бути таємним учнем Ісуса, іноді треба зробити рішучий крок і сміливо засвідчити, відкрити та показати свою віру. Те ж саме ми бачимо і сьогодні: одні відрікаються від Ісуса, а інші засвідчують свою віру кров’ю, як це стались в Єгипті кілька днів назад на квітну неділю. Нас ніхто не переслідує за віру в Христа, але ми самі відходимо на манівці, видумуємо причини, щоб оправдати своє невірство, щоб оправдати свої лихі вчинки та гріхи, ми знаходимо тисячу оправдань, щоб не піти до Сповіді, до Церкви, в нас, то священик не такий, то богослуження довгі, то ми говоримо собі, що змучені.

Вчинок Йосифа нам видається звичним, але ця людини ризикувала всім. Він мав родину, дітей, сім’ю, мав свій бізнес, бо Євангелія говорять, що був багатий. Ми не знаємо, які наслідки мав його вчинок, що була далі із ним після воскресіння Ісуса, можливо, його переслідували, можливо, вбили, можливо, він залишив все і проповідував Христа Воскреслого. Ми цього всього не знаємо, але бачимо, що він подолав всі сумніви, і вчинив все, що тільки міг для Ісуса.

Історія за один день зробила двох людей безсмертними, а це: Йосифа із Ариматеї та Пилата. У їхньому житті тільки за одну-єдину добу відбулось щось надзвичайне, про що вони, можливо, навіть і не задумувались. Сміливість Йосифа контрастує із ваганнями Пилата, ми всі розуміємо що Ісус не ніс жодної загрози для Римської імперії, розумів це прекрасно і Пилат, та він не хотів псувати і так непрості стосунки із єврейською старшиною та первосвящениками, тому і видав засуд.

Протягом одного дня і Пилат, і Йосиф були змушені показати своє ставлення до Ісуса. Теж саме відбувається із нами. Ми не можемо вичекати, вибрати вдалий час, щоб піти за Ісусом, щоб визнати, що Він є нашим Богом. Ми Ісуса або приймаємо, або відкидаємо Його геть від себе.

Підходячи сьогодні до Плащаниці, цілуючи її, нам слід поставити собі питання: «Де я знаходжусь? Чи на стороні Пилата, стараючись догодити оточенню та світу? Чи, можливо, я на разом із Йосифом та Никодимом на ділі засвідчую свою віру, не дивлячись та не зважаючи ні на що?

Христос закликав усіх, але далеко не всі відгукнулися на цей заклик. Не всі пішли за Ним тоді, й не всі ідуть тепер. Озирніться навколо себе і побачите, що більшість обрала не бути з Христом, у час Його страждань. Проте й усі, хто зібрався сьогодні у Храмі, не повинні пишатися тим, бо кожен з нас несе в собі сім’я гріха, кожен із нас продовжує і дальше Його розпинати та катувати