7 квітня у неділю четверту Великого посту БЛАГОВІЩЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ ВЛАДИЧИЦІ НАШОЇ БОГОРОДИЦІ І ПРИСНОДІВИ МАРІЇ Преподобного Йоана Ліствичника.

Датою Благовіщення як на Заході, так і на Сході вважається 7 квітня (25 березня старий стиль). Ця дата відстає рівно на 9 місяців від 7 січня (25 грудня), яке з IV століття спочатку на Заході, а потім на Сході вважається днем Різдва Христового. Крім того це число узгоджується з уявленнями давніх церковних істориків про те що Благовіщення і Великдень, як історичні події відбулися в один і той же день року.

Вперше ця дата з’являється в творах західних авторів III століття Тертуліана і священномученика Іполита Римського як день Розп’яття Спасителя за римським календарем (ще в VI ст. Св. Мартін з Браги писав, що багато галльських єпископів вважали Пасху нерухомим святом). При цьому сщмч. Іполит на підставі зіставлення ряду біблійних віршів і буквального їх тлумачення стверджував, що Різдво Христове відбулося через 5500 років після створення світу. Переконання про 5500-літньому вік творіння до часу пришестя у світ Спасителя і про збіг дат створення світу і пришестя Христа у плоті перейшло в александрійську традицію, але тут вирішальною стала дата не Різдва Христового, а Благовіщення: свт. Афанасій Великий писав, що Христос втілився в утробі Діви на 25-й день березня, тому що в цей день спочатку Бог створив людину.

З V століття місце дати Розп’яття зайняла дата Воскресіння, а час земного служіння Спасителя від Втілення до Воскресіння стало вважатися кратним цілому числу років.

У візантійській традиції дата 25 березня має величезне значення – це день не тільки Благовіщення, а й створення світу, і Воскресіння Христового, від неї відраховуються дати інших свят: Різдва Христового, Зачаття та Різдва св. Іоанна Предтечі. День Благовіщення нерідко вважався днем початку церковного чи навіть цивільного року як на Сході, так і на Заході. Переконання про збіг історичної дати Воскресіння Христового з 25 березня привело до того, що цей день отримав назву “Киріопасхи” (Киріопасха – Господственна (тобто справжня, нормальна) Пасха, іноді зустрічається неправильна етимологія – Господня Пасха). Зараз Киріопасхою називають збіг свят Великодня і Благовіщення, що відбувається раз на кілька років.

В Україні в зв’язку з використанням Церквою юліанського календаря 25 березня випадає на 7 квітня. за григоріанським (“цивільним”) календарем).

Встановлення
Зображення Благовіщення присутні вже серед розписів катакомб 2-ї половини II – 1-й пол. III століть, тим не менш, можна з великим ступенем ймовірності стверджувати, що встановлення особливого свята Благовіщення відбулося не раніше IV століття.

Відкриття св. рівноапостольної Оленою на початку IV ст. святих місць земного життя Господа Ісуса Христа і розпочате нею будівництво храмів на цих місцях (зокрема, в Назареті) викликали зростання інтересу до події Різдва Христового і таємниці Втілення, можливо, з цим пов’язано і встановлення Благовіщення як окремого свята. На початку VIII ст. вірменський автор Григор Ашаруні писав, що свято Благовіщення було встановлений свт. Кирилом Єрусалимським, тобто в 3-й чверті IV ст.

Оскільки відомості про константинопольське богослужіння V-VI ст. нечисленні, нічого певного про святкування Благовіщення в цей період в Константинополі стверджувати не можна, але вже до кінця VII ст. це одне з найбільш шанованих тут свят. Всі візантійські пам’ятки VIII і наступних століть називають Благовіщення серед найважливіших свят; богослужіння Благовіщення незмінно відбувається 25 березня.

На Заході відомості про свято Благовіщення сходять приблизно до того ж часу, що і на Сході. З творів західних отців Церкви і письменників відомі слова на Благовіщення, приписувані латинським авторам V ст. блаженному Августину, святим Петру Хрисологу і Льву I Великому. Однозначно про літургійне шанування дня Благовіщення говориться в Liber Pontificalis часів папи Сергія I (687-701), де Благовіщення входить в число 3 свят, присвячених Божій Матері, коли в Римі відбувалася урочиста процесія.

Назва свята в давнину не була постійною, сучасна грецька назва “євангелісмос” з’являється лише з VII ст. У творах стародавніх авторів зустрічаються назви: грец. “День вітання”, “сповіщення” або “день / свято Благовіщення”; лат. “Annuntiatio angeli ad beatam Mariam Virginem” (Благовіщення ангела до блаженної Діви Марії), “Mariae salutatio” (вітання Марії) і ряд інших подібних за змістом назв. Благовіщення сприймалося і як Господське, і як Богородичне свято. На відміну від Православної Церкви, де Благовіщення вважається одним з найважливіших свят (повна назва – Благовіщення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії), в католицтві це свято другого класу (повна назва Annuntiatio beatae Mariae Virginis – Благовіщення Блаженної Діви Марії).
У Богослужінні четвертої неділі Великого посту Свята Церква пропонує нам високий приклад посницького житія в особі преподобного Іоана Ліствичника, який написав твір, в якому він показав ліствицю або порядок добрих діянь, що призводять нас до Престолу Божого.

Святий Іоан народився близько 570 року і був сином святих Ксенофонта і Марії, пам’ять яких святкується 26 січня за старим стилем. На 20 році життя він прийняв чернечий постриг в Синайському монастирі. Після смерті старця Мартирія, під керівництвом якого перебував 19 років, святий Іоан віддалився в пустинне місце, зване Тола, де провів 40 років у строгому пості, молитві, самоті і мовчанні. Він ухилявся від всякого роду особливих подвигів. Куштував він все, що дозволялось за чернечою обітницею, але – помірно. Не проводив ночей без сну, хоча спав не більше того, скільки необхідно для підтримки сил, щоб невпинним неспанням не погубити розуму. Перед сном довго молився; багато присвячував часу читанню спасенних книг. Але якщо у зовнішньому житті преподобний Іоанн діяв у всьому обережно, уникаючи крайнощів, небезпечних для душі, то у внутрішньому духовного житті він, «запалюваний божественною любов’ю», не хотів знати кордонів. Він особливо глибоко був пройнятий почуттям покаяння і проливав рясні сльози, сокрушаючись про свої гріхи. Все життя його була безперервна молитва і безмірна любов до Бога. Після 40 років подвигів він став ігуменом Синайської обителі, але через 4 роки знову пішов в усамітнення і мирно відійшов до Господа, 80 років від народження.

Найбільший з подвижників благочестя, преподобний Іоан не тільки сам досяг висоти духовної досконалості, а й іншим залишив керівництво для їхнього духовного життя, написавши спасенний твір «Ліствиця», де представив 30 ступенів духовного сходження. У «Ліствиці» описується боротьба подвижника благочестя з такими пороками і пристрастями (обжерливість, блуд, сріблолюбство, гордість, марнославство, гнів тощо), які однаково властиві і чернцям, і мирянам. Разом з цим «Ліствиця» скеровує до виховання чеснот, обов’язкових для християн (наприклад, лагідність, ціломудрість, терпіння, смирення, молитва та ін.) Зображуючи шлях поступового сходження до моральної досконалості, «Ліствиця» є вірне і надійне керівництво до духовного життя для ревнителів благочестя та спасіння душі.