8 січня 2020 року, у день післясвята Різдва Христового, собору Пресвятої Богородиці, в університетському храмі св.ап.Іоана Богослова було відслужено уставні богослужіння: часи 3-й, 6-й та Божественну літургію.

Велике і дивне таїнство бачимо нині ми, браття. Пастухи з радісними виголошеннями являються вісниками до синів людських, не на пагорбах польових зі стадами своїми бесідуючи і не з вівцями на полі граючись, але у граді Давидовому Вифлеємі духовні пісні виголошуючи. В вишніх співають Ангели, виголошують гімни Архангели; небесні Херувими і Серафими виспівують похвали на славу Бога: “свят, свят, свят…” Всі разом звершують радісне свято, бачачи Бога на землі і людину, підняту до небес. Долішні Божественим провидінням піднімаются до вишніх, небесні, з любві Божої до людей, схиляются до земних, бо Найвищий, за смиренням Своїм, “піднесе сиренних”. В цей день великого торжества Вифлеєм стає подібним до неба, замість блискучих зірок приймає Ангелів, що виголошують славу, і замість видимого сонця – безмежне і безвимірне Сонце Правди, Яке творить все суще. Але хто насмілиться дослідити настільки велике таїнство? “Бо там де хоче Бог, там перемагаються закони природи”, і не може прешкоджати природа. Отже, немочі людей непричетні. Бог забажав і зійшов, звершуючи спасіння людей, бо у волі Божій – життя всіх людей.

В цей радісний день Бог прийшов народитися; в цей день великого пришестя Бог став Тим, Ким не був: будучи Богом, став Чоловіком, ніби, відчужився від Божества (хоча Своєї природи не змінив); ставши Чоловіком, залишився Богом. Бо, хоча Він зростав і досягав успіху, однак не так, як ніби то людською силою досягнув Божественності з людини став Богом; але як був Словом, чужим для страждання, так втілився і явився не перемінившись, не ставши іншим, не втративши тієї Природи, якою володів до цього часу. Народився в Іудеї новий Цар; але це нове і дивне народження, в котре увірували язичники, відкинули іудеї. Закону і пророків не розуміли правильно фарисеї; то, що в них суперечило їм, тлумачили перекручено. Нове, сповнене таїнства, народження намагався пізнати Ірод, але не для того, щоб віддати почесть народженому Царю, а щоб відібрати у Нього життя.

Той, Хто залишив Ангелів, Архангелів, Престоли, Господства, Сили, незасипаючих і вогнених всіх духів, Один,йдучи новим шляхом, сходить з непорушеної сіменем девственної утроби. Творець всіх йде просвітити світ щоб, не залишивши сиротами Ангелів, з’явиться і Людиною, що вийшла з Божества.

І я, хоча не бачу при Народженому ні труби (або іншого музичного інструмента), ні меча, ні прикрас тілесних, ні лампад, ні супроводжуючих світильників, бачачи хор Христа з безголосих і худородних, пробуджуюсь для хвали Його. Бачу безсловесних тварин і хори отроків, ніби якусь трубу, що пісенно звучить, які ніби заступають місце лампад і ніби освітлюють Господа. Але, що я говорю про лампади? Він – Сама Надія і Життя, Саме Спасіння, Сама Благість, залог Царства Небесного. Його Самого несучи принесу, щоб послідувати силі слів небесных Ангелів: “слава в вишніх Богу”, і з Вифлеємськими пастухами проспівати радісну пісню: “і на землі мир, в людях благовоління!” Народжений від Отця, в Своєму Лиці и в Своєму бутті безстрасний, нині образом безстрасним і неосяжним народжується для нас. Предвічне народження, безстрастне знає один Сам Народжений; народження справжнє, надприроднє знає тільки благодать Духа Святого; але і перше народження істинне, і сьогоднішнє народження, в приниженні, дійсне і незмінне. Бог народився від Бога, але Він – і Чоловік, Який від Діви прийняв плоть. В вишніх від Єдиного Отця – Єдиний, Єдинородний Син Єдиного Отця; в приниженні Єдиний з єдиної Діви, єдиної Діви Єдинородний Син… Бог не відчував страждань, народжуючи Бога за Божеством; и Дева не отримала пошкодження, бо духовним чином народила Духовного. Перше народження – поясниме і друге – недослідиме; перше народження здійснилось не за пристрастю і друге не причасне було нечистоті… Ми знаємо, що нині народила Діва, і віруємо, що народила Того, Хто народжений від Отця предвічно. Але який образ народження, пояснити не маю надії: ні словами сказати те не старався я, ні думкою доторкнутись не насмілююсь, бо Природа Божества не підлягає нагляду, ні доторкається думки, не охоплюється бідним розумом; потрібно лише вірити силі діл Його. Відомі закони природи тілесної: заміжня жона зачинає і народжує сина за законом шлюбу; але коли Неневісна Діва народжує Сина чудесно, і після народження залишаючись Дівою, – явлення, вище природи тілесної. Що буває за законами природи тілесної – ми осягаємо, але перед тим, що вище законів єства, замовкаємо, не зі страху, але оскільки непогрішиме; промовчати ми повинні, щоб мовчанням вшанувати достойну шани чесноту, і, не виходячи за певні межі (слова), сподобитись небесних дарів.

Що кажу і що виголошую? Чи говорити ще про Діву-Родительку? Чи міркувати ще про нове дивне народження? Дивуватися лише можна, споглядаючи дивне народження, бо перемагаються закони природи і звичайні закони речей. Про дивні діла (Божі) мало сказати, що вони більш дивні, ніж діла природи, бо природа нічого не може створити зі своєї волі, хоча б і була для цього вільною: дивні ж усі діла Господа, які забажає. О, непорочне и непоясниме таїнство! Той, Хто раніше створення світу був Єдинородним, Незрівнянним, Простий, Безтілесний, втілюється, сходить (в світ), одягається в грубе тіло, щоб явитись видимим всім. Бо якби Він не був видимим, то яким чином навчив би нас зберігати Його вчення і возводив би до невидимого? Так, для того Він Сам став відкрито видимий, щоб видиме возвести до невидимого. Оскільки люди, вважаючи очі більш вірними свідками, аніж вуха, вірять тому, що бачать, і сумніваються в тому, чого не бачать. Бог забажав стати видимим в тілі, щоб розвіяти і спростувати сумніви. Він забажав народитись від Діви не для того, щоб влаштувати з Неї невідкладну справу, бо Діва не знала причин речей, і таїнство народження Його є непорочне діло чесноти, чому й Сама Діва запитувала у Гавриїла: “як же станеться це, коли Я мужа не знаю?”, – на що отримала відповідь: “Дух Святий зійде на Тебе, і сила Всевишньогого осінить Тебе” (Лк. 1, 34 – 35). Але, яким чином Слово, Котре було від Бога, потім вийшло від Діви? Це – неодослідиме чудо. Як золотар, здобувши метал, виробляє з нього річ згідно потреби, так вчинив і Христос; знаходячи Діву за духом і тілом непорочну, прийняв від Неї одухотворенне тіло, співобразне Своїм радам, і зодягнувся в нього, як в одежу. В цей дивний день Різдва Слово не устрашилось і не засоромилось вийти з утроби дівочої, не вважало недостойним Себе прийняти плоть від Свого творіння, щоб творіння, ставши одягом Творця, сподобилось слави, і щоб стала відомою милість, коли відкрилось, звідки з благості Своєї зійшов Бог. Як неможливо було б із землі явитися сосуду раніше, ніж глина побувала в руках художника, так неможливо було пошкоджений сосуд (природи людської) відновити іншим чином, як зробити його одягом Творця, Котрий зодягнувся в нього.

Що ще скажу, що промовлю? Нові чудеса вражають мене страхом. Ветхий Днями став Младенцем, щоб зробити людей чадами Божими. Той що сидить в славі на Небесах, заради любові до людей, спочиває в яслах безсловесних тварин. Безстрасний, Безтілесний, Неосяжний береться людськими руками, щоб перемогти жорстокості грішників і беззаконників і розірвати кайдани, сповививається пеленами, годується на колінах Жони, щоб сором претворити на честь, безчестя привести до слави, замість творіння дати вінець. Він приймає моє тіло, щоб я став здатним вмістити в собі Його Дух, – засвоює Собі (мою природу), одягається в моє тіло, і дарує мені Свій Дух, щоб я, даючи і назад приймаючи, придбав скарби життя. Що скажу і що промовлю? “Ось, Діва в утробі прийме й народить Сина, і наречуть ім’я Йому Еммануїл, що означає: з нами Бог” (Мф. 1, 23). Не про майбутнє йде тут мова, щоб ми навчились надії, але повинне нам звіщати про те що сталося вже і дивувати тому що сповнилось. Раніше до іудеїв була мова, оскільки серед них сповнилось нині це, і серед нас збулось і стало дійсною подією, бо ми зрозуміли (це пророцтво), і прийняли його, і увірували. До іудеїв говорить пророк: “ось Діва зачне” (Іс. 7, 14), до християн же звернена мова про те, що насправді сповнилось, повна скарбів сама подія. В Іудеї народила Діва, але всі країни світу прийняли Її Сина. Там – корінь виноградника; тут – лоза істини; іудеї вижимали грона, язичники спожили таємничу Кров; ті посіяли зерно хлібне, ці пожали вірою колосся. Іудеи поранені на смерть тернями, язичники сповнені дарів; ті сіли під древом висохшим, ці – біля підніжжя древа життя; ті вияснили постанови закону, язичники пожинають духовні плоди. Народила Діва не Сама від Себе, але як забажав Той хто мав народитися. Не за образом тілесним діяв Бог, але закону плоті підкорявся, але Господом тілесної природи показав Себе, щоб явити світу дивне народження, щоб відкрити силу Свою і показати, що, ставши Чоловіком, Він народжується не як чоловік, – що Бог стає Чоловіком, оскільки для волі Його немає нічого складного.

В цей великий день Він народився від Діви, перемігши закони природи. Він вищий шлюбу і вільний від пошкодження. Досить Тому, Хто був учителем чистоти, славно заасяяти, зійшовши з чистої і неушкодженої утроби. Бо Він – Той Самий, Хто на початку з дівственної землі створив Адама, і від Адама без жінки створив йому жону Єву. І як Адам без жони, раніше ніж мав жону, привів у світ першу жінку, так і в сьогоднішній день Діва народила без мужа Того, про Кого сказано пророком:

“Він – Чоловік, він хто знає Його?” Чоловік Христос, бо ясно бачений людьми, народжений від Бога, так як роду жіночому потрібно було зробити те ж для роду чоловічого, що зроблено було родом чоловічим для жіночого. І як від Адама узята була жона, без пошкодження і применшення його чоловічої природи, так само з жінки мав без чоловіка вийти чоловік, на подобу створення Єви, щоб не підносився Адам тим, що без посередництва жони витворив жону. Тому-то Діва без співжиття з чоловіком народила Бога Слово, Який став Чоловіком, щоб однаковою мірою рівним чудом віддавалась рівна честь одній та іншій статі – чоловіку і жінці. І як з Адама взята жона без применшення його, так із Діви взяте тіло (Народженого Нею), але Діва не понесла применшення, і Її дівство не відчуло руйнування. Здоровим і неушкодженим був Адам, коли взяте було від нього ребро: так без пороку перебувала Діва, коли привела з Себе Бога Слово. Саме з цієї причини від Діви Слово прийняло плоть Свою і Свою (тілесну) одежу, щоб не вважався невинним гріх Адама. Так як пошкоджена гріхом людина стала сосудом і зброєю зла, то Христос прийняв на Себе це вмістилище гріха в Свою плоть, щоб, з’єднавшись з тілом Творця, воно звільнилось від скверн ворога, і людина зодягнулась в тіло вічне, которе не може бути ні зруйноване, ні зіпсоване на віки. Однак Втілений народжується не так, як зазвичай народжується людина, – Він народжується як Бог, що стає Чоловіком, являючи при цьому всю Свою (Божественну) силу, бо, якщо б народжений був за загальними законами природи, Слово здавалося б тим, яке зробило дещо недосконале. Тому від Діви народився і засяяв, – тому,народившись, зберіг неушкодженою утробу дівочу, щоб нечуваний образ народження був для нас знаком великого таїнства.

Чи є Богом Христос? Христос є Бог за природою, але не за природою став Чоловіком. Так ми стверджуємо і істинно віруємо, закликаючи на свідчення печать непошкоджену дівства: Всемогутній Творець утроби і дівства. Він обрав непосоромний образ народження і став Чоловіком, як і захотів.

В цей великий день, який нині святкуємо Бог явився як Людина, як Пастир народу Ізраїльського, Котрий оживотворив всю вселенну Своєю благістю. О, дорогі воїтелі, славні борці за людину, котрі проповідали Віфлеєм як місце Богоявлення і нарождення Бога Сина, котрі зробили відомим всьому світу Господа всіх, в яслях возлежащого, и як Бога показали сидячого в тісному вертепі!

Отже, прославмо нині радісно свято років. Настільки ж новими є нині закони свят, наскільки дивними є нині закони народження. У великий день, який сьогодні святкуємо, сокрушені кайдани, посоромлений сатана, всі демони повернені до втечі, все руйнуюча смерть замінена життям, відкритий рай разбійнику, прокляття претворені на благословення, всі гріхи прощені, вигнане зло, прийшла істина, промови, сповнені благочестя і любві до Бога, сповістили весь світ, насаджені нрави чисті і непорочні, чоснота оселилась на землі. Ангели з людьми ввійшли у спілкування, и люди насмілюються бесідувати з Ангелами. Чому і для чого відбулось все це? Тому, що Бог зійшов у світ і людство піднесене до Небес. Відбулось певне змішання всього: Бог Досконалий зійшов на землю, хоча за Природою постійно перебуває на Небесах, навіть в той час, коли всеціло знаходився на землі. Був Богом і став Чоловіком, не відкидаючи Свого Божества: не став Богом, оскільки був Ним завжди за самою Своєю Природою, та став плоттю, щоб бути видимим усьому тілесному. Той, Кого Небожителі бачити не можуть, обрав Своєю оселею ясла, и коли Він прийшев, все замовкло навколо Нього. І не через що інше Він возліг в яслях, як для того, щоб, всім даючи їжу Самому брати Собі їжу младенців з материнських сосків і цим благословити подружжя.

В цей великий день люди, залишивши своє сурове і строге керівництво, виходять на прославлення Небес, за блиском зірки дізнавшись, що зійшов на землю Господь спасти Своє створіння. Господь, сидить на хмарі легкій, плоттю входить в Єгипет (Іс. 19, 1), видимо втікаючи від Ірода, на справді ж – щоб збулося сказане Ісаією: “В той день Ізраїль буде третій з Єгиптом” (Іс. 19, 24).

Люди увійшли в печеру, аніскільки не радячишись про це раніше, і вона стала для них храмом святим. Бог увійшов у Єгипет, щоб замість древньої печалі принести радість і замість мороку пролити світло спасіння. Зіпсованою і зіпсованою була вода Нілу після того, як загинули в ній колись передчасною смертю младенці. Явился в Єгипет Той, Хто колись воду перетворив на кров и перетворив ті води на джерела спасительної води відродження, благодаттю Святого Духа очищаючи гріхи і прогрішення. Покарання понесли колись єгиптяни, бо, як заблудлі, відкидали Бога. Ісус увійшов нині в Єгипет і посіяв в ньому благочестя для Бога, щоб, відвернувши душі єгиптян від омани, зробити їх друзями Божими. Води річкові зробив достойними зодягнути Нею главу, як короною. Щоб не прдовжувати довго нашу мову і коротко підсумувати сказане, запитаймо: яким чином непричетне до страждання Слово стало плоттю і стало видимим, перебуваючи незмінним за Своєю Божественною Природою? Та що скажу і що промовлю? Бачу теслю і ясла. Младенця і Діву Родительку, всіми залишену, пригнічену бідністю і нуждою. Поглянь, до якої степені приниження зійшла велич Бога! Він “заради нас будучи багатим став убогим” (2 Кор. 8, 9): покладається в жалюгідних пеленах, – не на м’якому ложі. О, бедність, джерело всякого піднесення! О, убогість, відкриваюча всякі скарби! Він является бедним – і бідних робить багатими; возлежить в яслях тварини – і словом Своїм приводить до руху весь світ. Покрвається рубищними пеленами – і руйнує кайдани грішників закликавши до буття цілий світ Одним Словом Своїм. Що ще скажу і що промовлю? Бачу Младенця, пеленами повитого і в яслях положеного; Марія, Діва Матір, предстоить разом з Йосифом, названим Своїм мужем. Він називався Її мужем, а Вона – його жінкою, іменами властивими подружжю, хоча насправді вони не були подружжям; Йосифу була заручена Вона, але Дух Святий зійшов на Неї, як говорить про це євангеліст: “Дух Святий зійде на Тебе, и сила Всевишнього осінить Тебе: тому народжуване Святе” є (Лк. 1, 35) і з сімені Небесного. Йосиф не насмілювався противитись, муж праведний не хотів порочити Святую Деву, не хотів вірити гріху і промовляти на Святу Діву зневажливі слова; але й того хто мав народитись Сина не хотів визнавати своїм, бо знав, що Він – не від нього. І поки він сумнівався і нерозумів, ким є Младенець, і розмірковував про це сам з собою, було йому небесне видіння, явився йому Ангел і звеселив словами: Не бійся, Иосифе, сину Давидів; Той, Хто народиться від Марії, Святий і Сином Божим наречеться; тобто: Дух Святй зійде на Непорочную Діву, і сила Всевишнього осінить Її (Мф. 1, 20 – 21; Лк. 1, 35). Воістину, народиться від Діви, зберігши непошкодженим Її дівство. Як перша діва впала, спокушена сатаною, так нині Гавриїл приносить нову звістку Діві Марії, щоб діві відповідала Діва, Народження – народженню. Потьмарена спокусами, Єва промовила колись гибельні слова; Марія, прийнявши звістку, народила Безтілесне і Животворче Слово. За слова Єви Адам вигнаний із раю; Слово, народжене від Діви, відкрило Хрест, з котрого разбійник увійшов в рай Адама. Так як ні язичники, ні іудеї, ні первосвященики не вірили, щоб від Бога міг народитись Син без страждання і без мужа, то нині в тілі, здатному до перенесення страждань, народжується Він, зберігаючи тіло Діви неушкодженим.

Так виявив Він Свою Всемогутність, народившись від Діви, зберігши дівство Діви нерушимим, як і від Бога народився Він без всякого зусилля, скорботи, зла або розділення, залишивши Божественне Єство незмінним, народившись як Бог від Бога. Оскільки ж люди залишили Бога, щоб замість Нього шанувати ідольські кумири людей, то Бог Слово прийняв образ людини, щоб, вигнавши оману і відтворивши істину, віддати забуттю шанування ідолів і Самому прийняти Божественну честь, так як Йому належить всяка слава і честь на віки віків. Амінь.