Неділя 31-а після П’ятидесятниці.

26 Січ

IMG_20250126_124859_888

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

У сьогоднішньому Євангелії говориться про те, як Господь зі Своїми учениками прийшов в західну область Палестини, де знаходилися міста Тир та Сидон (Мф. 15, 21). У давнину Тир та Сидон були морськими державами, неприступними містами-фортецями, розташованими на островах. Море захищало їх краще, ніж численні війська. Палестина перебувала між двома могутніми державами – Єгиптом і Ассирією і часто перетворювалася на полі битви. Вона була схожа на ковадло, по якому били два молота. Але Тир та Сидон залишалися осторонь від військових походів і навал ассірійців і єгиптян. Населяли ці міста фінікійці-хананеяни.

Треба сказати, що з усіх відомих нам народів фінікійці першими винайшли азбуку, потім у них перейняли її давні греки, у греків – римляни і візантійці. Латинська абетка лягла в основу всіх європейських алфавітів, а у візантійців накреслення літер взяли слов’яни. Таким чином, руська писемність веде свій початок від фінікійців-ханаанеянин. Їх кораблі борознили хвилі Середземного моря та Індійського океану і вони мали багато колоній, наймогутнішою з яких був Карфаген, – грізний противник Римської імперії. Одного разу карфагенскі війська ледь не захопили Рим – цю столицю світу. Навуходоносор, вавилонський цар, який зруйнував Єрусалим, одинадцять років облягав Сидон, але так і не зміг взяти це місто. Тільки Олександру Македонському вдалося зруйнувати Тир та Сидон. Він велів бранцям кидати кам’яні брили в море – так вони побудували греблю, а потім дорогу через море до Сидону. Коли жителі Сидона побачили, що вже не можуть чинити опір, то вночі погрузили свої скарби на кораблі, підпалили місто і покинули його. Так що переможцю дісталися тільки слава і палаючі руїни. Через деякий час Сидон відбудувався знову, але ніколи не досягав своєї колишньої могутності. З століттями море відступило, так що Тир та Сидон втратили своє острівне положення і виявилися вже на материку і згодом вони являли собою лише рибальські поселення.

Святий Епіфаній Кіпрський пише про те, що коли Ной у свій час розділив землю між своїми синами і внуками, то Ханаану дісталася Африка. Однак хананеяни, що мають сильні війська, особливо кінноту й колісниці, змогли вторгнутися в Палестину, приналежну нащадкам Сима, і завоювати її. Так вони і опинилися в числі жителів цих областей. Хананеян були язичниками, причому їх язичницькі обряди і ритуали відрізнялися особливою жорстокістю. У Карфагені стояв ідол, зроблений з міді, з срібними руками, який називався Молох. Цей ідол був порожній всередині. У його черево вкладали дрова і розпалювали, як піч. Коли металева статуя розпікалася, то батьки приносили своїх дітей, оповитих квітами. Квіти клали до ніг Молоха, а дітей – на його простягнені розпечені руки. Щоб заглушити стогони і крики нещасних жертв, безперервно грала музика: сурмили труби, били в барабани, співали й танцювали жерці. Браття і сестри, виявляється, деякі види сучасної музики ведуть свій початок від язичницьких культів африканців. Тому вони так діють на людину, діють, як наркотики, призводять слухача іноді в абсолютно несамовитий стан. Наприклад, навіть така музика як джаз, по суті, створена за зразком африканських пісень, які виконувалися разом з танцем при язичницьких святах.

І Іудеї ставилися до хананеян з ненавистю і презирством, і тим це було добре відомо. Але, незважаючи на це, коли Господь з апостолами вступив у межі Тиру й Сидону, то одна з хананеянок – язичниця, дізнавшись, що їх землю відвідав Христос – Великий Чудотворець, поспішила слідом за Його учениками і стала кричати: помилуй мене, Господи, Сину Давидів, дочка моя тяжко біснується (Мф. 15, 22). Христос ішов, не відповідаючи ні одного слова.

Біснування – це страшна хвороба, коли в одному людському тілі живуть душа людини і демон разом, коли демон стає господарем людини, коли життя його жертви перетворюється на пекло. Страждання біснуватих настільки жахливі, що вони б’ються головою об каміння, кидаються у воду і вогонь, щоб смертю своєю припинити страшні муки. Іноді біснуваті бувають злі і люті. Вони кидаються на людей, гризуть їх, впиваються зубами, б’ють свої жертви. І ось хананеянка говорить: Дочка моя тяжко біснується! Можна уявити, що відчувала мати поблизу цієї нещасної скаженої дочки, одержимої дияволом. Які образи, які побої, які муки відчувала нещасна хананеянка! Але серце її розривалося від жалю до своєї дитини. І вона не покидала дочки в цій страшній біді, в цій хворобі, від якої людина стає ніби викинутою з світу, знедоленою, якимось страхіттям для інших людей.

Христос ішов, не відповідаючи ні слова. Що повинна була почувати тоді хананеянка! Уявіть, що людина потрапила на безлюдний острів, вона помирає від спраги і голоду, в знемозі падає на камені. Але ось вона бачить вдалині корабель, який наближається до острова. З останніх сил вона встає на ноги, напружує голос, кричить, щоб його почули з корабля і врятували. Але корабель пливе мимо. Шум моря заглушає голос людини. Надія змінилася відчаєм. Однак хананеянка не відступала, йшла слідом за Христом і благала Його спасти її дочку. Вона не сміла наблизитися до Христа, як це зробила кровоточива, зцілена Спасителем. Вона йшла позаду апостолів і благала про милість. Нарешті, ученики Христа звернулися до свого Вчителя з проханням: Відпусти її, бо вона кричить на вслід (Мф. 15, 23). Апостоли неначе були збентежені. Вони не знали, чи не образить їхнє прохання Божественного Вчителя, чи захоче Він надати милість ханаанеянці, плем’я якої було особливо ненависним і у зневазі іудеїв і яке знаходилося з ними у багатовіковій ворожнечі. Христос відповідає: Я посланий тільки до загиблих овець дому Ізраїлевого (Мф. 15, 24). Так думали іудеї і, може бути, цю думку поділяли навіть апостоли. Але в словах Христа інший – вищий, містичний, таємничий зміст.

Що значить: Я посланий тільки до загиблих овець дому Ізраїлевого? Це означає, що не все людство прийме Його проповідь, а тільки вівці – мале стадо. В іншому місці Христос сказав, що вівці – це ті, хто піде за Ним як за пастухом, за пастирем, хто буде слухати кожне Його слово до загиблих овець. Чому Господь сказав: до загиблих? Все людство, всі ми – гинемо у своїх гріхах, але Господь сказав це для того, щоб ми зрозуміли, що Він прийшов для тих, хто усвідомлює себе загиблим, тобто для тих, хто кається, хто чекає свого Викупителя і Спасителя. Фарисеї і книжники теж очікували Месію, але вони не каялися; вони не відчували себе загиблими, вони вважали, що Царство Небесне належить їм немов би у спадок, як нащадків Авраама.

Дому Ізраїлевого – що значать, браття і сестри, ці слова? Хоча Старозавітню Церкву, основу її, становили дванадцять колін Ізраїлевих, ця Старозавітня Церква була Церквою не національною, вона була звернена до всього світу. Тому «дім» – це символ домобудування Божого. Всякий міг увійти в цей будинок – в Старозавітню Церкву. В іншому місці Господь каже, що діти Авраама – це не його плотське потомство, а ті, хто наслідує Авраама у вірі, любові до Бога та послуху; що вони – справжні духовні діти і спадкоємці цього великого праведника. І потім, що ще значать слова «дому Ізраїлевого»? Слово «Ізраїль» має таємничий сенс: це значить – «бачити Бога». Так був названий патріарх Яків. «Той що бачить Бога» – це значить, що Господь прийшов для тих, хто здатний бачити в Ньому Спасителя і Месію.

Хананеянка, в той час як Господь відповідав апостолам, підійшла до Нього і, впавши на землю, знову стала благати про зцілення доньки. Тоді Господь сказав слова, які могли б вразити її серце: недобре взяти хліб у дітей і кинути псам (Мф. 15, 26). Однак ці слова вселили надію в серці хананеянки. Вона вирішила, що якщо Соломон сказав: «Блажен, хто милує худобу», то тут стоїть Той, Хто більше Соломона, Хто Весь – Любов. Тому якщо вона і пес, то все ж вона не чужа, значить, і вона належить Христу, хоча б як пес свого хазяїна; значить і вона, і дочка її будуть помилувані. І вона сказала: Так, Господи! але й пси їдять ті крихти, що спадають зі столу господарів їхніх (Мф. 15, 27), – тобто не лишай мене тієї милости, яку добрий господар виявляє до своєї собаки; одна крихітка Твоєї милості вже зробить нас щасливими. І почула у відповідь: Велика віра твоя! Господь хотів показати апостолам віру хананеянки. І апостоли походили з іудейського середовища і могли розділяти забобони іудеїв про те, що вони вищі за інших народів світу. Господь мав показати, що серед усякого народу можна знайти велику віру, що язичники, які розкаяться і увірують в Нього, не будуть відкинуті. Твоя віра велика, нехай буде тобі за бажанням твоїм, – сказав Господь (Мф. 15, 28). І ця віра спасла хананеянку – не тільки її дочку, але і її саму. Чому? Тому що мати, бачачи хворою свою дитину, мучилася ще більше, ніж її дочка, вона сама готова була бути одержимою найлютішими демонами, лише б не страждало її дитя. Спасіння – більше, ніж зцілення. Христос обіцяв їй спасіння вічне, тому що вона пізнала в Ньому свого Месію і Спасителя! Браття і сестри, в стародавні часи майстер, який виробляв мечі, загартовував клинок, а потім бив цим клинком з розмаху об камінь, показуючи його міць, його придатність до бою. Так Господь цим випробуванням показав велику силу віри хананеянки.

Святі Отці говорять, що тут є ще один символічний образ: дочка хананеянки – це наше тіло, розпалюване пристрастями; коли наші пристрасті так повстають на душу, то й ми подібні біснуватим. Але, браття і сестри, Спаситель поблизу нас! Ми повинні тільки молитися, сподіватися на Його Божественну допомогу і, головне, смирятися. Преподобний Іоанн Ліствичник вчить, що початок усіх пристрастей – гордість, і тому всі пристрасті можуть бути погашені смиренням – вони потонуть у смиренні, як у морі. І тому велика допомога в духовній боротьбі це смирення. Антоній Великий стверджує, що віра виганяє бісів, а смирення – бісівських князів. І св. Єфрем Сирін говорить, що бачив багато духовні зброї та обладунків, в які одягалися святі, вступаючи в бій з демонами, але якби йому надали вибрати одну з них, то він би вибрав смиренність. Однією смиренністю людина-грішник може спастися, а без смирення всі чесноти нікчемні.

Амінь.