М’ЯСОПУСНА ПОМИНАЛЬНА СУБОТА.

22 лютого Церква Христова звершує поминання померлих та особливо посилену соборну молитву за упокій душ рідних та близьких, а також всіх від віку спочилих християн. Детальніше про значення поминання померлих читайте нижче.

М’ясопусна – бо вже за день, з понеділка, припиняється вживання м’яса.

Поминальна – тому що цього дня Церква особливо молиться про тих, хто помер та не отримав з якихось причин належного церковного відспівування.

Назва “батьківська” швидше за все походить від традиції називати покійних “батьками”, тобто тими, які відійшли до батьків. Ще одна версія – “батьківськими” суботи стали іменуватися, тому що християни молитовно поминали в першу чергу своїх покійних батьків. Головний сенс цього особливого дня полягає в тому, щоб, вийшовши на великопісну дорогу до Воскресіння Христового, знищити межу між живими й померлими та з новою силою ствердити: Христос переміг смерть. Тому православні не кажуть про небіжчиків “мерці”. Вони кажуть – “спочилі”.

Звідки пішла традиція молитися про померлих? Зазвичай у день молитви за спочилих ми отримуємо чітку настанову з Нового Завіту. В посланні апостола Павла, яке читається цього дня, серед інших, є такі слова:

“Браття! Не хочу залишити вас у невіданні про померлих, щоб ви не впадали у скорботу, як інші, що не мають надії. Бо коли ми віруємо, що Ісус помер і воскрес, то й померлих у вірі в Ісуса Бог приведе з Ним…”

А в Євангелії від Іоанна Господь Ісус Христос запевняє:

“Істинно, істинно кажу вам: хто слово Моє слухає і вірить у Того, Хто послав Мене, той має життя вічне, і на суд не приходить, але перейшов від смерті в життя… Настає час, коли всі, хто в гробах, почують голос Сина Божого; і вийдуть ті, хто творив добро, у Воскресіння життя, а ті, хто чинив зло – у воскресіння суду… Я нічого не можу творити Сам від Себе. Як чую, так і суджу, і суд Мій праведний є, бо не шукаю Моєї волі, але – волі Отця, Котрий послав Мене…”

Християни вірять в життя душі після смерті. Але посмертна доля людської душі може бути різною.

І якщо за житті людина жила неправедно, її душа після смерті буде страждати від наслідків гріхів, які вона скоїла. А покаятися і виправити себе людина після смерті вже не може, так як душа позбавлена тіла. Проте вона може змінитися завдяки зусиллям тих, хто залишився на землі і з ким зберігається зв’язок любові та пам’яті.

Справа в тому, що Церква – це не просто формальне об’єднання людей, віруючих у Бога. Християни становлять в Церкві єдиний організм, в якому стан одного органу визначає самопочуття всіх інших. Але допомогти хворому може тільки здоровий. У цьому полягає суть молитви за іншу людину, живу чи померлу – неважливо.

Припустимо, наш ближній був за життя гнівливим, любив злословити, пиячив, був жадібним. Значить, ми повинні навчитися утримуватися від гніву, утримувати свою мову від злих речей, дотримуватися постів, роздавати милостиню. Простіше кажучи, потрібно самому почати жити по-християнськи і тим самим отримати можливість ділитися цим життям з нашими покійними через любов до них і молитву.

У народі кажуть: людина живе доти, доки про неї пам’ятають. Може, тому на заупокійній відправі співається така до болю знайома усім “Вічна пам’ять”, а на аналої біля свічника – записки з тисячами імен. І за кожним із них – історія життя, страждань, любові, болю від втрати. А ще – досвід молитви, яка долає цей біль та відкриває таємницю Вічності…

Звершуючи поминання усіх від віку спочилих, пам’ятаймо: на кожного з нас у свій час чекає мить переходу від тимчасового життя до Вічності та Вищий Божий Суд. На цьому суді не враховують, до якої партії належала людина, або на чиєму боці барикад вона зустріла останню хвилину. Нас судитимуть за Законом Божої Любові, тобто – що саме, добро чи зло, заподіяли ми тим, хто опинився на нашому життєвому шляху. Пам’ятаймо про це.

Вічну пам’ять та Царство Небесне подай Господи всім померлим!