Що таке гріх? Це не просто порушення заповідей. Це не лише помилкові вчинки. Гріх – це розрив із Богом. Це дорога, що веде в темряву. Це байдужість, яка вбиває серце. Це кроки в нікуди, коли здається, що можна жити без молитви, без покаяння, без любові.

Але Бог не перестає кликати. І ось, після всіх падінь, після всіх байдужих днів і ночей, Він знову дає нам цей час – час покаяння, час очищення, час дороги назад.

Я зазираю у своє серце – і бачу там порох. Скільки там молитв, яких я так і не промовив… Скільки слів, що стали раною для інших… Скільки можливостей, які я змарнував… Скільки добра, якого я міг зробити, але не зробив… І мені хочеться впасти на коліна.

Як я можу просити прощення, якщо сам не раз відвертався від Бога? Як я можу казати: «Господи, помилуй», якщо жив так, ніби Його немає? Як я можу повернутися, якщо сам зруйнував міст між собою і Ним?

І відповідь приходить у словах, що звучать у храмі: «Помилуй мене, Боже, помилуй мене…»

Бог не чекає, поки я стану достойним. Бог не відвертається, навіть коли я приходжу до Нього з порожніми руками. Бог не питає, чому я так довго був далеко. Він просто чекає. Як батько, що виглядає сина. Як Христос, що дивиться на Петра після його зречення. Як Батько, що завжди готовий простити.

І я розумію: ще не пізно. Ще не пізно змінитися. Ще не пізно почати молитися по-справжньому. Ще не пізно просити прощення. Бо якщо Господь дає мені цей день – значить, Він ще чекає.

Господи…

Я впав. Але я підводжуся. Я віддалявся. Але я повертаюся. Я забував про Тебе. Але Ти ніколи не забував про мене.

Прийми мене, Господи…

Зі сльозами. Зі страхом. З надією.

Бо я хочу дійти до кінця. Бо я хочу воскреснути разом із Тобою. Бо без Тебе – мене немає.

З початком Великого посту, друзі. Цей піст – це не просто обмеження у їжі. Це не просто традиція. Це шлях. Шлях внутрішньої боротьби. Шлях очищення. Шлях повернення до того, що є найважливішим.

Цього року Великий піст має ще глибший зміст, бо ми постимося не лише за себе. Ми постимося за Україну. За воїнів, які стоять між нами і темрявою. За тих, хто молиться в холодних окопах. За тих, хто плаче вночі, не знаючи, що буде завтра. За тих, кого війна забрала, але не змогла вирвати з Божих обіймів.

Коли навколо хаос, важливо зберегти мир у душі. Коли серце зранене болем, важливо не втратити любов. Коли здається, що сил більше немає, важливо впасти перед Богом… і підвестися.

Піст – це повернення. Повернення до молитви, яка рятує. Повернення до милосердя, яке лікує. Повернення до Бога, Який не залишає Свій народ навіть у найтемніші часи.

Якщо Господь дає нам цей день – значить, Він ще чекає. Чекає нашої віри. Чекає нашої молитви. Чекає нашого свідчення. Чекає нашої перемоги – духовної і земної.

Тож нехай цей піст стане для нас дорогою до світла. Дорогою до воскресіння. Дорогою до життя – справжнього, глибокого, наповненого Богом і любов’ю.

Господи, помилуй нас і дай нам сили пройти цей шлях!