Перша неділя після Пасхи в церковному календарі носить назву Антипасхи, Фоминої неділі. Назва Антипасха означає «замість Пасхи»: не протиставлення, а повернення до минулого свята, повторення його. З давніх часів восьмий день після Пасхи, як закінчення Світлої Седмиці, святкується особливо, складаючи собою немов би заміну Пасхи.У цей недільний день Своїм новим явленням для всіх одинадцяти апостолів Господь повторив і оновив явлення, яке було у перший день по Воскресінню. Але оскільки оновлення явлення Спасителя було особливо заради апостола Фоми, то восьмий день після Пасхи називається неділею св. Ап. Фоми. Безпосередньо слідуючи за Пасхальною седмицею, вона завершує найбільш урочисту частину найбільшого свята. Тому іноді Фоминунеділю називають восьмим днем Пасхи. Святитель Григорій Богослов пише: «Древній і з доброю метою встановлений закон шанувати день оновлення, або краще сказати, з днем оновлення шанувати нові благодіяння. Але хіба не днем оновленням був і перший Недільний день, що слідував за священною і світлоносною ніччю? Для чого ж дається оце найменування нинішнього дня? То був день спасіння, а цей день спогаду проспасіння»(Слово 44-е в неділю Нову).

Фоминою неділею називається цей день назгадку про чудо запевнення апостола Фоми.

У традиції Церкви існують різні розуміння поведінки апостола Фоми: у більшості тлумачень вказується на те, що Фома (Дідим, або Близнюк) відрізнявся закоснілістю, що переходила у впертість. Коли Христос ішов воскресити Лазаря, Фома висловив упевненість, що з цієї подорожі нічого не вийде доброго: «Підемо і ми помремо з Ним» (Ін. 11, 16). Разом з тим, деякі богослови навпаки бачать в цих словах відданість і бажання бути учеником Христа не тільки на словах, слідувати за Ним не тільки тоді, коли небезпека не загрожує, але саме тоді, коли мова йде про життя і про смерть.

Хресна смерть Христа справила на Фому особливо гнітюче враження: він немов утвердився в переконанні, що втрата Його безповоротна, – зазначає архієпископ Аверкій (Таушев). Занепад духу Фоми був настільки великим, що він навіть не був з іншими учениками в день воскресіння: він, мабуть, вирішив, що вже все скінчено, і тепер кожен повинен як і раніше вести свою окреме, самостійне життя. На запевнення учеників про воскресіння Христа він відповідає: «Якщо не побачу на руках Його ран від цвяхів і не вкладу руки моєї в ребра Його, не повірю» (Ін. 20, 25). «Вкладу руку мою в ребра Його» – з цих слів Фоми видно, що рана, нанесена Господу воїном, була дуже глибокою.

На восьмий день після Воскресіння Господь з’явився апостолові Фомі і, засвідчуючи про те, що був з учнями весь час після воскресіння, не став чекати питань Фоми, показавши йому Свої рани, відповівши на його невисловлене прохання. Вже одне це знання Господом його сумнівів мало вразити Фому. Христос до того ж додав: «І не будь невірний, але вірний», тобто: ти знаходишся в положенні рішучому: перед тобою зараз тільки дві дороги – повної віри і рішучого озлоблення духовного. У Євангелії не говориться, чи дійсно доторкався Фома до ран Господа, але віратак розпалилася в ньому яскравим полум’ям, і він вигукнув: «Господь мій і Бог мій!» Цими словами Фома сповідав не тільки віру у Воскресіння Христове, але й віру в Його Божество.

Однак, ця віра все ж ґрунтувалася на чуттєвому засвідченні, а тому Господь, в напоумленняФомі, й іншим апостолам і всім людям на всі майбутні часи відкриває вищий шлях до віри, ублажаючи тих, які досягають віри не таким чуттєвим шляхом, яким досяг її Фома: «Блаженні, що не бачили й повірили…» І раніше Господь неодноразово давав перевагу тій вірі, яка ґрунтується не на чуді, а на слові. Поширення віри Христової на землі було б неможливим, якби кожен вимагав такого ж засвідчення для своєї віри, як Фома, або взагалі постійних чудес. Тому Господь і ублажає тих, які досягають віри однією тільки довірою до свідчення словом, довірою до вчення Христового. Це – найкращий шлях віри. (Архієп. Аверкій (Таушев). Керівництво для вивчення Святого Писання).

Віра у велике чудо Воскресіння прийшла до учеників Христових не відразу. Першими свідками були жінки-мироносиці. Було ще темно, коли вони прийшли до печери в саду Йосифа Аримафейського. Камінь, яким був закритий вхід до гробу, виявився відваленим. Поки вони були в подиві, постав перед ними Ангел і сказав: «не бійтеся, бо знаю, що ви шукаєте Ісуса розіп’ятого. Його нема тут – Він воскрес, як сказав. Підійдіть, погляньте на міс¬це, де лежав Господь» (Мф. 28, 5–6). Щоб повірити, їм було достатньо порожнього гробу і слів Ангела. Їх чуйних і люблячих сердець не торкнувся сумнів. Коли ж вони побігли сповістити апостолам, Сам Ісус зустрів їх і сказав: «радуйтеся! Вони ж, приступивши, припали до ніг Його і вклонилися Йому» (Мф. 28, 9). Апостоли не повірили їм (Мк. 16, 11).

У той же день, коли наближався вечір, Ісус відкрив велику таємницю Свого Воскресіння ще двом ученикам (апостолам з 70-ти – Луці та Клеопі), йшли в Еммаус, що знаходився на відстані 60 стадій (11,5 км) від Єрусалиму. Для їхньої віри у Воскресіння свого Вчителя Ісус привів з Писання всі месіанські пророцтва (Лк. 24, 27). Однак повністю вони повірили тільки після таїнства Євхаристії: «І коли Він возлежав з ними, то взяв хліб, благословив, переломив і подав їм.У них же відкрилися очі, і вони впізнали Його. Але Він став невидимим для них»(Лк. 24, 30–31). Лука і Клеопа в той же день повернулися в Єрусалим і розповіли апостолам, але ті не повірили, як і жінкам-мироносицям. Пізно ввечері Ісус явився апостолам, які зібралися при замкнених дверях, побоюючись іудеїв. Спаситель пройшов зачиненими дверима. У цьому виявилася особливість перетвореного по Воскресінні тіла Господа. Воно не підпорядковувалося законам фізичного світу. Ісус міг пройти крізь речові предмети. Учнів охопило збентеження, бо вони думали, що бачать дух. Він показав їм руки і ноги і ребра Свої (Ін. 20, 20). Це було важливо не тільки для того, щоб переконати їх, що Він з’явився до них тілесно, але для того, щоб перемогти їх невіру. Господь дає їм відчувати на дотик руки, ноги і ребра. Рани від цвяхів на них переконали їх, що це те ж саме тіло, яке було розіп’ято на Хресті.

Подія, якій присвячена Антипасха, була у восьмий день по Воскресінні. Апостол Фома був відсутній при першому явленні Спасителя ученикам. Мабуть, його не було в місті. Апостоли, яких зустрів Фома, з радістю сповістили про Воскресіння Учителя. Можна припустити, що вони розповіли і про те, що Ісус дав їм відчувати на дотик руки, ноги і ребра. Тому зрозуміло його бажання: якщо не побачу на руках Його ран від цвяхів, і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра Його, не повірю (Ін. 20, 25). Переконання святого Фоми не має нічого спільного з тією затверділоюнесприйнятністю до чуда Воскресіння, яке ми бачимо в іудейських вождів. Це було цілком природне бажання утвердити віру на явних і очевидних свідченнях. Воскреслий Ісус у восьмий день оновив для апостолів Своє явлення, поставши перед ними у світлиці, двері якої були замкнені. На сумнів апостола Фоми Спаситель відповідає його ж словами, точно повторюючи вимогу, яку висловлював сам Фома. Це не могло не вразити ученика, якийсумнівався: «дай палець твій сюди і подивись на руки Мої; подай руку твою і вклади в ребра Мої, і не будь невірним, але вірним»(Ін. 20, 27). Саме тому, напевно, Фома не скористався запрошенням Вчителя відчувати Його руки, ноги і ребра, а тут же повірив і сповідав Ісуса Христа як Бога: «Господь мій і Бог мій!» (Ін. 20, 28). Люди, які завзято заперечують Божество Спасителя світу, обходять це місце Євангелія.

Починаючи з Неділі про Фому в православній Церкві після тривалої великопосної перерви відновлюється звершення Таїнства Вінчання.

За Церковним Переданням, святий апостол Фома заснував християнські Церкви в Палестині, Месопотамії, Парфії, Ефіопії та Індії, утвердивши проповідь Євангелія мученицькою смертю. За навернення до Христа сина і дружини правителя індійського міста Меліапора (Меліпура) він був ув’язнений, зазнав катувань і, нарешті, пронизаний п’ятьма списами відійшов до Господа.

ЩО ТАКЕ АРТОС?

Добігає кінця святий і світлий тиждень, який протягом семи днів відображає один Великий день Воскресіння Христового. Минулої неділі, на саме свято, наприкінці Літургії священики освячували великий круглий хліб – артос, який протягом семи днів знаходився в храмі. У світлу суботу, або в неділю Церква роздаватиме частинки цього хліба вірним. Тож, не забудьмо прийти й отримати артос.

Вперше артос з’являється в храмі на Пасху, де під час Літургії здійснюється його освячення. Протягом Пасхального Світлого тижня артос знаходиться в храмі та знаменує собою присутність Воскреслого Христа з нами.

Саме слово артос у перекладі з грецької означає – хліб, квасний хліб, всеціла просфора.

Цей звичай у Православній Церкві сягає глибокої давнини – апостольських часів, коли учні Христові, які звикли споживати трапезу з Воскреслим Господом, вже після Вознесіння Його на Небо, видимим чином намагалися втілювати слова Христові “Я з вами в усі дні до кінця віку…”. Коли вони починали трапезу, то залишали незайнятим місце, на якому раніше сидів Христос, і, ніби для Нього, покладали частину хлібу. А після закінчення трапези підіймали цей хліб, промовляючи – Христос Воскрес.

Таким чином, артос, що протягом усього пасхального тижня стоїть у храмах, нагадує про постійну невидиму присутність Господню. Сам Спаситель називав себе Хлібом Життя – “Я є Хліб життя, хто приходить до Мене, не відчуватиме голоду, і хто вірує в Мене, ніколи не матиме спраги” (Ін. 6, 35).

“…Я передав вам найперше те, що і сам прийняв: що Христос помер за гріхи наші, згідно з Писанням; і що Він був похований, і що воскрес третього дня, згідно з Писанням; …І коли про Христа проповідується, що Він воскрес із мертвих, то як же говорять деякі з вас, що нема воскресіння мертвих? …І коли Христос не воскрес, про проповідь наша даремна, і віра ваша даремна. …І якщо тільки в цьому житті надіємося на Христа, то ми самі нещасні від усіх людей. Але ж Христос воскрес з мертвих, первісток з мертвих. Так, як через людину смерть, так через Людину і воскресіння з мертвих. Так як в Адамі всі вмирають, так в Христі всі оживуть! (1 Кор. 15:3-22).

Святий Кирил, єпископ Турівський, який жив в 12-му ст., говорить: “Як євреї з Єгипту по пустині несли, на своїх головах опрісноки (Вих. 12, 34), доки не перейшли Червоне море, і тоді, посвятивши хліб Богу, розділили його між всіма, і всі, хто їв були здорові і страшні для ворогів, так і ми, спасенні Воскреслим Владикою від рабства уявному фараону-дияволу, виносимо з дня Воскресіння Христового священний хліб – артос на протязі цілого тижня і, на кінець, посвятивши цей хліб Богу, споживаємо від нього і зберігаємо його на здоров’я тілам і душам нашим”.

В суботу або неділю Світлої Великодньої седмиці, після заамвонної молитви священик просить Господа зцілити усяку неміч і хворобу та дарувати здоров’я всім, хто їстиме цей священний хліб, після чого артос розділяють та роздають віруючим.

У нас поширений звичай не споживати артос повністю в цей день коли його роздають, а зберігати його вдома як духовні ліки від хвороб і недуг для вживання при хворобі протягом року.

Вдома шматочки артоса подрібнюють, тоді добре висушують і зберігають біля ікон у полотняному або паперовому пакетику. Приймають святиню натщесерце з освяченою водою завжди зі словами Христос Воскрес!

Зі слів молитви на освячення Артоса ми дізнаємось про його нинішнє призначення та необхідність вживати цю особливу їжу: «Споглянь на хліб цей, і благослови, і освяти його… А нас, що приносимо його, й цілуємо та споживаємо, учасниками Твого небесного благословення сотвори, і всяку хворість, і недуги від нас Твоєю силою віджени, здоров’я всім подаючи».

Якщо артос зацвів, його слід або принести в храм, або пустити в проточну воду – річку чи море (але не в озеро). Пакетик з-під святині потрібно спалити, у недбалому ставленні до артоса бажано сповідатися.