Сьогоднішня неділя називається Неділею про самарянку і ми слухали євангельське читання, де божественний євангеліст описує нам зустріч Ісуса Христа з однією жінкою, яка прийшла із Самарії до криниці старозавітного патріарха Якова. Прийшла для того, щоб, за щоденним своїм звичаєм, наповнивши свій водонос, принести води із цього священного колодязя до дому.
Але тут, біля криниці, сидів Божественний Учитель – Месія Христос, Якого чекало людство з надією, що Він прийде спасти людей від рабства. Коли Христос звернувся до самарянки, щоб вона дала Йому напитися води – вона сказала, що між нашими народами немає спілкування, і як Ти можеш просити у мене водонос. Між ними зав’язалася розмова про воду старозавітного Якова. Христос сказав, що якщо би вона знала з ким спілкується – то просила би у Нього води, яку Він може дати і ця вода є жива, тому що кожен, хто нап’ється цієї води, хто поспілкується і сприйме Христа — із його душі будуть текти ріки води живої.
Самарянка не зрозуміла цієї розмови. Христос відправив її по чоловіка і вона розповіла, відкрила свої таємниці перед Богом. Жінка сказала, що вона немає зараз чоловіка, хоч, як ми зрозуміли із слів Христових, що на даний час вона жила із чоловіком. Це був п’ятий по рахунку, але він не був її законним чоловіком. Коли вона почула слова Христа Спасителя, Який сказав: «Правду сказала, що чоловіка не маєш, бо п’ять чоловіків мала, і той, кого маєш тепер, не чоловік тобі» (Ін. 4. 17-18). Самарянка зрозуміла, що перед нею незвичайна людина: “Бачу, що Ти пророк. Батьки наші поклонялись Богові на цій горі (це була гора Гаразим), а ви, тобто юдеї, говорите, що для того, щоб поклонитися Богові, треба йти до святого міста Єрусалима. Тож, де ми маємо поклонятися Богові?” (Ін. 4. 19-20). І тут Христос, будучи представником ізраїльського, юдейського народу (цей народ, ви знаєте дотримувався букви Закону старозавітного), і тут Христос їй каже, що надходить час, коли ви будете поклонятися Богові не тут, на горі Гаразим, ані в Єрусалимі, а будете Богові поклонятися на кожному місці. Але це поклоніння має відбуватися в дусі і в істині (Ін. 4. 23).
І дуже цікавими є ці два моменти, на які потрібно звернути увагу: жінка, яка була грішницею, яка, можливо, соромилася своїх поступків, тому що вона мала декілька чоловіків, але, спілкуючись із Цим Незнайомцем, у Якому вона побачила незвичайну людину, вона розповіла свої найважчі гріхи, які, можливо, вона не могла розповісти всім іншим людям! І другий момент: Христос, побачивши її травму, її відкрите серце, відкрив їй таємницю про поклоніння Богові. Він сказав, що людина повинна кланятися Богові на кожному місці, але це поклоніння має відбуватися в дусі і в істині.
Для нас, сучасних людей, поклоніння Богові є в тому, щоб, по можливості, зранку і ввечері піднести свої молитви. Поклоніння для нас є в тому, щоб прийти, прикласти зусилля і положити один чи декілька, чи десяток, чи декілька десятків поклонів перед іконою, перед зображенням Христа Спасителя чи Божої Матері, чи Животворящого Хреста Господнього. Але ми повинні розуміти, усвідомлювати важливість не тільки фізичного поклоніння Богові, а поклоніння духовного, тобто: всіма своїми почуттями, всіма своїми думками ми повинні поклонятися Богові, служити Йому всім своїм життям.
Ми повинні вміти так, як оця жінка-самарянка, відкрити перед Богом 1 оточуючими нас людьми правду, істину про себе. Тому, що дуже часто, маючі наші немочі людські, ми намагаємося перед очима наших ближніх, які нас оточують, показати себе з найкращої сторони. В той момент, коли спілкуємося з кимось – показати, як ми бажаємо добра, показати які ми прихильні, розповісти і похвалитися, як ми любимо ту чи іншу людину – нашого ближнього. А насправді, всередині, в нашому серці палахкотить полум’я ненависті, злоби, пересуду й неправди. І в даному випадку, якщо ми ззовні показуємо себе добрими, прихильними і лагідними — ми стаємо обманщиками, неправдомовцями не тільки перед лицем тієї людини, перед якою хвалимося, а перед лицем Самого Бога, Який бачить найпотаємніші таємниці і куточки нашого серця, нашої душі і нашого розуму.
А Христос вчить самарянку, а разом із самарянкою й нас усіх, що ми повинні поклонятися Богові в дусі і в істині. І якщо маємо якесь зло чи якісь підозри на наших ближніх, ми повинні підійти і від щирого серця про це розказати тій людині. І в такій ситуації скасується те непорозуміння, яке є між нами і тією людиною, тому що та людина розповість своє бачення на цю проблему, і, можливо, ми щось не так розуміли, чи помилялися. І на цьому можна примиритися і прийти до порозуміння. А коли ми в очі людині сміємося і лукавимо, а в середині думаємо, яка вона погана, тому що ми маємо образу на неї, то це є обман і перед цією людиною, і перед Самим Богом.
Отже, із сьогоднішнього євангельського читання, з цієї події, з цього діалогу між Христом і самарянкою ми повинні для себе зрозуміти те, що ми завжди повинні старатися жити в правді і в істині, і, таким чином, духом і правдою поклонятися і служити Богові – нашому всемогутньому Творцеві, Який є промислителем роду людського.
Самарянка після розмови із Христом, коли вона зрозуміла, що Він – Месія, пішла до свого міста. І коли вона бігла по дорозі, її переповнювала така велика радість, що вона цією радістю хотіла поділитися з усіма, кого зустрічала на своєму шляху. Вона всім казала: «Ідіть, побачите Чоловіка, Який сказав мені все, що я зробила; чи не Він Христос?» (Ін. 4 29). Люди, хто із цікавості, а хто із того, що дійсно повірили у її слова, а дехто через те, що дійсно з великим нетерпінням чекали на прихід Месії, пішли до Нього. Вони там слухали Його слова, Його повчання і, як описує євангеліст, після цього вони попросили щоб Ісус залишився у їхньому місті й Він ще два дні з ними перебував, їх учив — і ще більше людей прийшло і повірило в Христа (Ін. 4. 40-41). І потім самаряни, як описує євангеліст, говорили до цієї жінки, що тепер ми віримо не тому, що ти нам сказала, а тому, що ми самі побачили і почули Його слова.
Священне Писання не відкриває нам імені цієї жінки-самарянки, яка знайшла Месію, але Священне Передання передає, що її звали Фотинія. Фотинія на нашу українську мову перекладається як Світлана – та, яка несе світло. І ось ця самарянка, яку Церква, Священне Передання Церкви іменує Світланою, Фотинією, носієм світла, – вона принесла це божественне світло Христового вчення до самарянського народу, який ворогував із юдеями, і просвітила цим світлом всю свою землю! А самаряни, які вороже були налаштовані проти юдеїв, після спілкування із Христом Спасителем прийняли в себе, у своїй землі, представника юдейського народу, і настільки захопилися Його вченням, що просили Христа на довше залишитися із ними!
Своєю людською поведінкою, своєю ураженою гріхом природою ми дуже часто так само являємося ворогами Божими. Тому, що свідомо і не свідомо ми повторюємо різноманітні гріхи: і ті перед якими не можемо встояти, і ті, які можна оминути у житті. Повторюємо і ті гріхи, в яких не каялися ніколи, тому що боялися розкрити їх перед священиком по своїй людській немочі. Повторюємо і ті гріхи, про які кожного разу, кожної сповіді розказуємо, нібито каємося, але потім їх повторюємо. І кожен раз, роблячи й повторюючи ось такі гріхи, ми навіть не усвідомлюємо того, що самі кладемо перегородку між собою і Богом. Цей гріх загороджує нам наближення до Бога, ми стаємо, як ті самаряни, ворогами з юдеями, тільки ми ворогуємо із Богом, з Христом. Але сьогоднішні слова Христа, які Він промовив до самарянки, а разом із нею — до всіх нас, повинні спонукати нас поклонятися Богові в дусі і істині. Не фізично, а духовно, приходячи сюди до храму із чистим серцем. Ми повинні розкривати своє серце перед Богом, вміти спілкуватися з Ним, вміти висловити Йому свої потреби, свої прохання, висловити свої подяки за все, що Господь нам подає у нашому житті. І коли ми відкриємо оці всі таємниці свого серця перед Богом, тоді ми можемо з чистим серцем, звертаючись з молитвою, відчути ту легкість і зрозуміти, що я сьогодні дійсно поклонився Богові в дусі і в істині.
Нехай сьогоднішня неділя про самарянку навчить нас цього поклоніння, і дай Бог, щоб кожен із вас, який сьогодні буде виходити із цього храму та йти додому, отримали полегшення для своєї душі, отримали ту благодать, яка животворить людину і викликає на подвиги для життя у Христі Ісусі.
Дай Бог щоб ми відчули ту радість, яку відчула самарянка, ідучи додому. Діліться з усіма цією радістю, яку сьогодні почули тут, яку почула самарянка! Ця радість звернена до кожного християнина, до кожної людини, яка слухала сьогоднішнє євангельське читання. І тоді ми будемо тими людьми, про яких Христос сказав, що світло ваше нехай світить перед людьми для того, щоб вони бачили добрі діла ваші і прославляли Отця вашого Небесного. Амінь.
