З однієї сторони, ми сьогодні святкуємо велику трагедію – несправедливу загибель праведника, але це по-нашому, по-людському. А з огляду на вічність, з огляду на спасіння і життя у Царстві Небесному – ми святкуємо його день народження для щасливого життя у Небі, для вічного життя поблизу Господа Бога.
Першомученик святий Степан приймає мученицьку смерть, чим засвідчує свою віру і довіру до Бога. Також він показує нам шлях до Неба – через терпіння. Першим цей шлях вказав нам Сам Спаситель – Ісус Христос. Святий Степан першим повторює Його шлях, чим дає нам велику надію на спасіння, тим що ми також зможемо пройти цей тернистий шлях, свою Хресну дорогу життя.
Направду великий взірець показує нам святий Степан, а саме як потрібно переносити терпіння. Він не тільки смиренно переносить їх, дбаючи про спасіння своєї душі, але молиться і переживає про спасіння душі тих, хто ці терпіння йому спричиняє. Власне так завжди робили великі християнські праведники, благословляючи своїх гонителів, просили у Бога для них спасіння, вважали усі земні терпіння чимось незначним у порівнянні до Небесної нагороди. Вони смиренно дякували Господу Богу за терпіння, дякували за те, що ними можуть спокутувати свої земні гріхи і йти тією хресною дорогою, що йшов Христос. Можна дивуватися їхньому довготерпінню, але саме думка про Небесну нагороду давала їм це довготерпіння.
Християнин, коли знає, що то для нього є терпіння, яке несе за собою Бога і вічну Батьківщину, то він і не опускає рук своїх. Тоді усі земні терпіння йому видаються незначними. Навпаки люди, що живуть заради тілесних насолод від найменших земних негараздів впадають у розпач. Найгірше, коли людина не бажає переносити, нарікає на життя, вважає себе недостойним цих терпінь. Така людина робить свої терпіння ще більшими. Вона ніби щораз роздирає свої рани і не дає їм загоїтися. Від нарікання і злослів’я терпіння стають ще більшими.
Сьогодення заполонило людей безліччю потреб, значна частина яких не становить користь для людської душі, а навпаки ведуть у безвихідь. Ми маємо можливість спостерігати за погіршенням здоровˈя людей, збільшенням стресових ситуацій, нервових зривів, та душевних хвороб. Все це є наслідком розгублення та невміння покірно переживати все що дається як випробування.
Тут важливим є навчитися людині «сіяти зерно від полови», не вчиняти гонитву за якимись матеріальними благами та грошолюбством, забуваючи про людські чесноти, а дбати про безцінний спокій своєї душі, який ґрунтується на щирій молитві та добродійстві.
Кожній людині у її вчинках завжди дається вільний вибір, свободу дії, а терпіння – це те, що допомагає нам зробити правильний вибір.
Коли під час терпінь ми не нарікаємо, не жаліємо себе, не падаємо духом, з вдячністю і молитвою сприймаємо їх, покладаючи своє життя в руки Бога, тоді ці терпіння приносять користь нашій душі, стають тими болючими ліками, що допомагають нам перебороти свої пристрасті.
Саме відношенням до терпінь різняться правдиві християни, які усі свої думки мають про Бога і життя вічне, від тих, хто визнає Бога тільки устами.
Мученицька смерть святого Степана дійсно незвичайна, але незвичайний також і культ, який він має у Христовій Церкві від апостольських часів. Він своєю святістю, мужністю і ревністю у вірі за поширення Христової науки повністю заслуговує на ймення апостола.
Святий Степан не був один із дванадцятьох, але належав до сімдесяти апостолів, які помагали в проповіді Ісусові
Сьогоднішнє свято ще раз нас усіх повчає, що християнство це постійний подвиг, безкінечний героїзм. Християнство вчить, плекає, виховує не слабодухів а героїв і вимагає героїзму. Життя доброго християнина — це постійна боротьба з дияволом, своїми пристрастями і з ворожим Богові світом. Над усіма нами тяжить обов’язок бути християнами не тільки з назви, а вірно й мужньо завжди визнавати свою віру словом, ділом, усім життям, а при потребі навіть життя віддати за неї. Ми повинні пам’ятати, що кожен з нас хто свідомо приступає до святої Євхаристії свідчить, що готовий як Першомученик Степан виступити на захист Церкви та Христової віри.
«Теперішнє життя, це час боротьби. Тож, очевидно, треба боротися. Тут війна й боротьба. На війні ніхто не шукає спокою…Так будемо чинити й ми. Якщо ми переможемо і повернемося з трофеями, то Бог дасть нам усе» – Святитель Іоан Золотоустий.
На завершення хочеться щоб ми усі разом такими словами молились до святого архідиякона, апостола і первомученика : «Степане, Апостоле, окрасо страдальців, кріпосте вірних, славо праведних! Для тих, які твою пам’ять празнують — тому, що стоїш перед престолом Христа Царя — проси очищення від провин та бути гідними небесного царства». Амінь.